Білецький
Олександр Омелянович

Армія
Армія УНР

Ранг/посада
хорунжий, молодший старшина 4-го кінного полку 4-ої Київської стрілецької дивізії


Народження
10.04.1903
Волинська губ., Новоград-Волинський пов., с. Ліпки

Смерть
26.04.1943
Волинська губ., Ковельський пов., с. Хотешів
вбитий
застрелений в храмі червоними партизанами

Поховання
Волинська обл., Камінь-Каширський р-н, с. Хотешів
Адреса кладовища: сільський цвинтар
Сектор №, ряд №, місце №
Доглядач:

Біографічна довідка


Білецький Олександр Омелянович (10.04.1903 – 26.04.1943) – хорунжий, молодший старшина 4-го кінного полку 4-ої Київської стрілецької дивізії.

Народився у відомій священичій родині. Навчався в Житомирському духовному училищі.

В українській армії з 1920 р. – хорунжий, молодший старшина 4-го кінного полку 4-ої Київської стрілецької дивізії. У листопаді 1920 р., в складі Армії УНР, перейшов на західний берег Збруча та був інтернований польською владою. Перебував у таборі інтернованих в Олександрів-Куявському.

Закінчує Волинську духовну семінарію у Крем’янці (1924) і в жовтні одружується із Неонілою Буйницькою з родини священика. Висвячений на священика (08.11.1924). Очолив парафію с. Жмудь на Холмщині. У 1925 р. переведений до с. Галузія (тепер Маневицького району Рівненської обл.), у 1926 – до с. Боржемець (тепер Млинівського району Рівненської обл.). Пізніше переїздить до Більської Волі (тепер Володимирецького району Рівненської обл.). У 1928 р. був прзначений настоятелем церкви Святої Параскеви у с. Тинне на Сарненщині.

Від 1931 р. – член товариства ім. Петра Могили в Луцьку для захисту православної віри і церкви. Через чисельні скарги і нарікання з боку польської влади (обвинувачувався в контактах з ОУН), архієпископом Поліським і Пинським Олександром (Іноземцевим) був неодноразово переведений з однієї парафії на іншу. У 1935 р. направлений на парафію Святого Миколая Чудотворця у Шерешово на Берестейщені. Переведений до с. Хотешів на Поліссі, де очолює парафію Святого Архистратига Михаїла (15.06.1936).

Саме в Хотешові затримався на довший час. Тут з нуля розгорнув національно-просвітницьку діяльність серед поліщуків: поширював українську історичну та художню літературу, закликав парафіян триматися рідної мови, звичаїв і чинити спротив полонізації.

З початком Другої світової війни Хотешів і його околиці стали важливим опорним пунктом для українських повстанців. Камінь-Каширський район увійшов до складу групи УПА-Північ. Всього в лісах навколо Хотешова активно діяло три сотні, які входили в курінь «Назара-Криги». Важливу роль у формуванні перших боївок УПА у цій місцевості відіграв Олександр Білецький та Петро Маковецький («Вовчок»). 

На другий день Великодня, під час звершення в церкві святкової Літургії, був вбитий червоним партизаном. Похований у с. Хотешів.

Сім'я: 
  • дружина Неоніла Буйницька;
  • донька Ліда (1926 р.н.);
  • донька Ольга (1929 р.н.);
  • син Микола (1930 р.н.);
  • син Мстислав;


Спогади про Олександра Білецького:

Розповідає Катерина Протасівна Свередюк. У 1943 р. їй було шістнадцять. Уривок спогадів, записаний 27.05.2015 кореспондентом газети «Україна Молода» Ніною Романюк:

— У батюшки було дві доньки, Ліда й Оля, і два сини. З дівчатами я одного віку, ми дружили, часто ходила до них. Його в селі чомусь називали «білогвардієць», може, тому, що колись офіцером був. Красивий був чоловік, високий. Того дня я з мамою теж збиралася до церкви. Але мама попросила, щоб я пішла до сусідської дівчинки спідницю святкову підв’язати, бо велика на неї була. Там замешкалася, а коли вийшла на вулицю, то почула біля церкви крики. Ми налякалися, кинулися тікати аж за річку. Думали, може, село прийшли палити, бо чули про Кортеліси спалені, — згадує Катерина Протасівна. — Люди, які в церкві були, розказували, що Білецький кинувся у ризницю, встиг іще ризи скинути, й першою кулею йому поранило палець, коли він хрестився. Там, у ризниці, вбили ще й родича мого чоловіка Ляша, який прислужував у церкві. Він побіг за батюшкою в ризницю, і там куля його догнала. Партизани тоді якраз на хуторах промишляли, і посланець біг до села попередити, але не встиг... Добре помню, як сім’ю Білецького на Сибір вивозили. Матушка покликала мене до себе, віддала свою масницю масло колотити, ще щось. Потім дівчата ще трохи писали мені з заслання, вони були в Караганді. А внучка Білецького, кажуть, тепер у Києві в оперному театрі співає, заслужена артистка. Он як життя повернуло...

Вбивцею священика виявився селянин Василь Наумик із сусіднього з Хотешовим села Видерта. Цей населений пункт мав сумну славу в околиці. Тут у 1942 році брати Наумики (Василь та Іван) згуртували довкола себе чоловіків, які уникнули призову до Червоної армії, не схотіли «йти в ліс» до український повстанців, і водночас боялись потрапити до шуцманів. Гурт чоловіків, очолюваних Василем та Іваном Наумиками не мав чіткої ідеології та визначених завдань. Наумики не мали власної повстанської бази, жили біля боліт та існували за рахунок експропріацій. Якщо простіше – грабували. Для того, аби не скидатися на банду дезертирів і грабіжників, Наумики назвались партизанським загоном ім. Олександра Суворова. Тривалий час німці не звертали уваги на «суворівців», адже окупантам вони зовсім не дошкуляли. Нацистські гарнізони, що знаходились у селах Ворокомле, Мала Глуша, Велика Глуша повністю контролювали ситуацію. Натомість «загін» Наумика проводив досить успішні операції з реквізиції харчів і самогону серед місцевих селян.

Згодом радянський партизанський рух силою приборкав та дисциплінував низку розрізнених угрупувань, що діяли в околицях Видерти. Так брати Наумики з бандитів перетворились на «народних месників за волю трудового населення», а пияки і ґвалтівники опромінились славою радянських партизан.


Доля родини:

Однак, червоні не вдовольнилися фактом смерті Білецького. Вся родина вбитого священика була піддана жорстоким репресіям. В січні 1948 року Білецьких, як «членів сім’ї особи, приналежної о ОУН» відправили на заслання. Одного з синів гебісти забрали прямо під час занять у школі. Невдовзі заслання замінили на спецпоселення. Ольга Білецька була виселена в Прокоп’євськ, а решта родини – в Ленінськ-Кузнецький Кемеровської області. Микола звільнився влітку 1954-го, Ольга – взимку 1955-го, Мстислав – навесні 1958-го, Лідія – лише у 1960 р.

За даними директора Камінь-Каширського народного краєзнавчого музею Наталії Пась Микола Білецький, старший син отця Олександра, звільнившись із спецпоселення, емігрував до Німеччини. Інші Білецькі оселились на Дніпропетровщині. Внучка Миколи Білецького Тетяна нині мешкає в Києві, вона – видатна балерина Національної опери України імені Тараса Шевченка, народна артистка України.

Молодша донька Ольга має 90 років і мешкає на Дніпропетровщині. Вона є глибоко віруючою людиною, яка з великою пошаною ставиться до свого покійного батька.


Джерело інформації - https://tyzhden.ua/Columns/50/216882; ЦДАВО України. ф. 3172, оп. 1, спр. 92

Актуально станом на - 23.01.2021


Фото особи



Фото місця поховання



Інші фотоматеріали


Інформація відсутня

Документи


Інформація відсутня

Пов'язані документи


Пов'язані світлини


Інформація про джерела

Отримати інформацію про джерела даних

Мета отримання даних:


Повідомити про наявність даних

Повідомити про наявність даних про особу з Вашої сторони