Шляховий Марко Семенович
інформація про військового або військову
Шляховий Марко Семенович
Армія - Вільне козацтво
Ранг/посада - комісар (старшина) Будаївської волості Української Народної Республіки в березні 1918 р.
Народження - 23.04.1893 - Київська губ., Васильківський пов., с. Глеваха
Смерть - 14.08.1922 , причина смерті - підступно вбитий
Біографічна довідка
Шляховий Марко Семенович (1887 – 14.08.1922) – комісар (старшина) Будаївської волості Української Народної Республіки в березні 1918.
Народився 1887 р. у селі Глеваха Васильківського повіту Київської губернії в родині заможних селян Семена й Мотрони Шляхових. Семен Шляховий був волосним старшиною у Глевасі з 1895 по 1901 рр.
Одружився з односельчанкою Єфросинією (Пріською) Притаманною.
Був мобілізований на фронт Першої світової війни. Служив у 9-й кавалерійській дивізії 9-го армійського корпусу. Наприкінці 1917 р. обраний головою Українського армійського комітету 8-ї армії (відома як «Брусилівська армія») на Румунському фронті.
У часи Української революції стає членом Української партії соціалістів-федералістів.
Наприкінці лютого 1918 р. долучається до Вільного козацтва Васильківщини під командування Івана Горемики-Крупчинського.
27 лютого 1918 р., близько десятої ночі, у складі першого бойового ешелону рушив у похід зі станції Фастів на станцію Боярка. Брав участь у звільненні станції Боярка від більшовиків 1 березня 1918 р.
Після
звільнення станції Боярка наказом Івана Горемики-Крупчинського призначений
комісаром (старшиною) Будаївської волості Української Народної Республіки.
7
березня 1918 р. Марко Шляховий складає повноваження старшини Будаївської
волості через призначення його на посаду в Київ.
Марко Шляховий згадує, що вони разом із Миколою Пожаром «служили у Міністерстві торгу і промисловости – за часів Центральної Ради в 1918 році». Серед конфіскованих у Миколи Пожара документів є бланк Відділу продовольчих справ Директорії УНР зі зробленим на ньому записом від 16 грудня 1918 р. Очевидно, Шляховий та Пожар працювали саме в цій установі.
У добу Української держави Марко Семенович Шляховий устиг послужити в Окремому корпусі Залізничної охорони під командуванням Олександра Осецького.
У лютому 1919 р. більшовики знову захоплюють Київ, і Дієва Армія УНР відступає. Українські війська намагаються організувати оборону на лінії село Крюківщина – станція Боярка, та в ніч із 12 на 13 лютого, а також 16 лютого більшовики нанесли відчутний удар Армії УНР на цьому відтинку оборони і, просуваючись по залізниці, знову окупували Боярку, а 19 лютого – і Фастів.
У цей час Марко Шляховий перебуває в рідній Глевасі, стає свідком другої більшовицької окупації Київщини.
27 березня 1919 р. Марко Шляховий піднімає у Будаївській волості антибільшовицьке повстання.
Наприкінці
березня 1919 р. зголосився до 1-ї Дніпровської повстанської дивізії отамана
Зеленого.
Влітку
1919 р. під час боїв за Христинівку (залізнична станція, тепер районний центр
Христинівського району Черкаської області) Марко Семенович зголосився до 2-го
партизанського загону полковника Михайла Павловського. Під час наступу на Київ
служив у Київській дивізії Юрія Тютюнника.
31
серпня 1919 р. був свідком того, як сотник кінного полку «Чорних запорожців»
Федір Божко скинув із Київської думи російський триколор і встановив
український державний синьо-жовтий прапор.
У вересні 1919 р. разом з Українською Галицькою Армією відступає з Києва та опиняється в Козятині, де стає комендантом міста й околиць.
Захворів на тиф і в листопаді 1919 р. приїхав на лікування в рідне село Глеваху на Київщині.
У травні 1920 р., з поверненням на Київщину Дієвої Армії УНР, працює в Будаївському волосному виконавчому комітеті.
У
червні 1920 р. Марко Шляховий, використовуючи псевдо, яке обрав ще 1919 р., – «Кармелюк»,
створює повстансько-партизанський загін і розпочинає бойові дії проти
більшовицьких окупантів.
Базою для своєї повстанської боївки Марко Шляховий обирає урочище Кладова в лісі між селами Дзвінкова та Жорнівка (тепер Києво-Святошинського району на Київщині).
1 жовтня 1920 р. уклав книгу споминів про свою боротьбу «Спогади повстанця».
У
1921 р., очевидно, за завданням українського підпілля, йому вдається стати
головою Будаївського волосного ревкому, згодом завідувачем відділом освіти
Будаївського волосного виконкому. Потім очолює Будаївський волосний комітет
праці, незабаром його призначають інспектором продовольчого податку. На цих
посадах Марко Шляховий зриває мобілізацію до окупаційної армії, перешкоджає збору
продподатку з населення.
Підтримує
активний зв’язок з українськими повстанцями, особливо з боївкою Івана Грисюка –
отамана «Гайового».
Імовірно,
Шляховий змушений постійно змінювати місце роботи, адже місцеві комуністи регулярно
надсилають до влади Київського повіту скарги на Шляхового, де описують, що він «петлюрівець»
і пов’язаний із повстанцями.
Проти
повстанців у Будаївській волості та, зокрема, на пошуки Шляхового начальник
Київського повітового ЧК надсилає каральний загін на чолі з уповноваженим
Василем Павловичем Кочмаром (який змінив прізвище на Кошмар).
Загін
Кошмара влаштовує у волості нальоти та обшуки, захоплює заручників із місцевого
населення, щоб знайти повстанців.
Знаючи,
що ЧК його розшукує, 28 серпня 1921 р. Шляховий остаточно йде в підпілля.
Марко Семенович Шляховий бере активну участь у розбудові Української Автокефальної Православної Церкви. У 1921 р. його обрано головою Будаївської волосної церковної ради. В умовах більшовицької окупації Марко Шляховий долучається до богослужінь, збирає в Будаївці наради щодо розбудови УАПЦ на теренах волості, зокрема за участі Володимира Чехівського, сприяє підготовці Першого Всеукраїнського церковного собору, зокрема на Маковія, 14 серпня 1921 р., скликає в Боярському технікумі бджільництва Будаївський волосний церковний собор.
14 серпня 1922 р. Марко Семенович Шляховий був підступно вбитий у будинку свого старшого брата Микити.
Джерело інформації - Ковальов А. З Архістратигом на щитах. Нариси до історії Першої російсько-української війни на Київщині 1917–1918 років. – К.: Темпора, 2018.
Актуально станом на - 11.09.2020
Фото особи
Фото місця поховання
Інші фотоматеріали
